Після смерті вавилонського царя Навуходоносора минуло двадцять три роки. За цей час у найдавнішій державі, яка пишалася своїм гігантським муром, храмом Мардука та дивовижними садами Семіраміди, змінилося кілька грізних царів, аж доки влада не опинилася в руках примхливого й не надто розумного Валтасара та його співправителя Набоніда.
Та одного разу, під час безтурботного й блюзнірського веселощів, на стінах царської бенкетної зали з’явилися чотири таємничі слова — «Мене, мене, текел, упарсин!» — і здригнулося велике Вавилонське царство, яке вважало себе центром усього всесвіту.