Кінець XVIII століття — час активного проникнення англійців у найвіддаленіші куточки Північної Америки... Саме оповіданням про життя поселення «бліднолицых», що виникло на місці колишніх мисливських угідь індіанців, став роман Фенімора Купера «Вайандотте». Долі членів родини відставного капітана Х’ю Віллоубі, так само як і долі інших мешканців поселення, виявляються напряму пов’язаними з долею індіанця-тускарори, відомого серед білих як Вайандотте, або Нік-Пронирa. Після раптового нападу «червонокожих» поселенці проявляють і майстерність, і відвагу, та все одно загибель багатьох з них неминуча. Поведінка героїв у цих надзвичайних обставинах дає змогу їм «розкритися» ніби заново, а пильна увага письменника до побуту й звичаїв поселенців і корінних жителів дозволяє віднести «Вайандотте» до числа найпомітніших творів Купера, присвячених темі освоєння Нового Світу.