У тумані

Холодного сльотавого дня пізньої осені на другому році війни партизанський розвідник Буров їхав на станцію Мостище, щоб застрелити зрадника — тутешнього сільського чоловіка на прізвище Сущеня. Цей Сущеня ще з довоєнних часів працював на залізниці й вважався непоганою людиною, але місяць тому, заарештований поліцією за диверсію біля Виспянського мосту, купив собі життя тим, що видав співучасників, своїх же колійників, разом із якими розгвинчував рейки. Колійників повісили в містечку, а Сущеню випустили, і він уже другий тиждень відсиджувався під боком у гарнізону, у своїй хаті на околиці станції, в теплі та ситості, гадаючи, мабуть, що партизани до нього не доберуться. Пробачать його. Але таке не прощається, за таке слід було покарати. Командири в загоні, порадившись, ухвалили рішення і минулої ночі послали Бурова зробити те, чого неможливо було не зробити. На допомогу йому дали партизана Войтика, і вони вдвох верхи на конях, відмахавши кілометрів із тридцять лісового шляху, того ж дня надвечір вибралися з лісу на узлісся за кілометр від Мостища.