У дитинстві Еліс Вінсент дуже любила дідусів сад — він випромінював свободу, спокій і красу. Через двадцять років у крихітній лондонській квартирі той сад починає здаватися Еліс яскравим сном.
І коли вона раптом опиняється посеред вируючих емоцій, розбитa горем і не відчуваючи ґрунту під ногами, утративши все найдорожче в житті, Еліс починає саджати насіння.
Вона вирощує рослини в горщиках і виноградні лози на підвіконнях, наповнюючи своє нове помешкання зеленню, і з кожною розпущеною пелюсткою та розкритим листком вона починає оживати.
Відверто розповідаючи свою історію, Еліс міркує про те, як привнесення чогось справжнього й природного може допомогти нам піднятися на ноги у світі, який обертається надто швидко.
Цю книгу називають відповіддю молодого покоління «Їж, молись, кохай». Це книжка-відкровення, книжка-дослідження, книжка-маніфест. Маніфест покоління, яке виросло у великих містах, в інтернеті та в гонитві за трендами,—покоління, що втомилося бути не такими, як усі, і намагається стати самими собою.
Еліс Вінсент розповідає правдиву історію про втрату всього й про те, як вона знайшла себе в природі.