— Це тому що вона молодша? Тобі захотілося зовсім юну?
— Не принижуйся, Поліно.
— Це ти себе принизив зрадою!
— Я б волів обійтися без сцен.
— Ти хотів другу дитину зі мною. Ти казав, що мрієш…
— Казав. У минулому часі.
Чоловік іде від нас — з сином. Без жалю. Гупання дверей, наче постріл у серце.
Я не плакатиму.
Але й не впущу назад того, хто одного разу пішов. Навіть якщо він благатиме на колінах.