У пошуках Бога

Весна. Четвер. Полудень. Я зупинився біля залізничного переїзду. Вийшов з машини розім’яти ноги, які затекли. Іноді життя круто змінюється під тиском обставин — частіше несприятливих. Хвороба, втрата близької людини, бідність, горе й усе таке інше. Я вважав, що прожив своє життя якомога правильно. У кадрі — чесна служба, благополучна сім’я, дві доньки, успішна військова кар’єра… Але я не досяг ні щастя, ні задоволення. І я сам повернув свою долю назад, не чекаючи на пинка від неї. Я почав нове життя.

У траві під ногами щось блиснуло. Нахилившись, я підняв сріблясту флешку з написом: «Zaragosa». Відпив мінеральної води з пляшки й кинув флешку в бардачок, після чого рушив далі. Як шкода, що тоді я не подивився, що саме було на знімному носії.

Осінь. Четвер. Ранок. За кадром — народження сина, про якого я не здогадувався, і зламане мною життя першої та єдиної улюбленої жінки. Доля все-таки встигла вдарити, зробивши так, що я дізнався про це надто пізно.

— Ксюша, дістань-но мені карту, будь ласка,— попросив я, коли ми прямували на залізничну станцію, сподіваючись на один-єдиний рейс із дивною назвою.

— А це що? — Ксенія тримала на долоні флешку.

— Не знаю. Давно підібрав на дорозі. Постав, може, там є музика — усе одно радіо не ловить.

Наступні години минули в трунній тиші. Ми слухали голос нашого сина — захльостаний емоціями, уривчастий,— якого ми втратили, коли йому не було й шести. Він розповів нам, як пройшов шлях від безпритульного дитинства до керівника великого підприємства в Іспанії, як жив усі ці роки без нас. Коли запис зупинився, я продовжив розповідати історію. Адже далі я був поруч із сином кілька місяців, не знаючи, ким він мені доводиться. Мені дуже хочеться стерти частину життя й допомогти моєму хлопцеві знайти того, кого він шукав.