У обіймах бодигарда

— Чого ти скалишся, козел?! — Камардос замахнувся на нього розчепіреною п’ятірнею.

— Скільки часу? —

— Пішла шоста хвилина. Ти б від’їхав трохи, а то вдарить — мало не здасться.

Камардос неохоче завів двигун, рушив з місця й зупинився приблизно за тридцять метрів від передньої частини лімузина.

— І де ти встяв?

Сивий зневажливо глянув на нього.

— А якщо він рвоне, коли буде проїжджати повз нас?

Ймовірно, зрозумівши свою помилку, Камардос стиснув губи, але з місця не рушив.

— Тут почекаємо, — уперто сказав він і, повернувши голову на потужній шиї, подивився в бокове дзеркало.

— Головне, щоб він встиг сісти в машину. Чотири години, блін, ми стояли на чатах!

— Менше ніж дві хвилини лишилося, — Сивий визирнув у вікно й почав спостерігати за аркою.

— Ну де ти там? — занервував Камардос.

— Хвилина, — відлічував Сивий.

— Заткнись, бляха-муха, — грубо одернув приятеля Камардос.

Сивий відкинувся на спинку сидіння й знов закурив.

— Мабуть, вирішив випити чаю по дорозі або щось міцніше, — він випустив дим у вікно.

— Поїхали, двадцять секунд лишилося.

— Ну ходи ж, суко, швидше, — майже лагідно просив Камардос.