У хмарний день

Стояв спекотний літній день 1892 року. У густій блакиті неба тягнулися дивні, розірвані клапті пухкої білої імли. Досягнувши зеніту, вони ніби незмінно сповільнювалися й беззвучно розчинялися, наче танучи від спекотної втоми в розжареному повітрі. А по всьому колу, над самою лінією горизонту, тулилися кучеряві хмари, нагромаджуючись одна на одну; місцями здавалося, що вдалині лягли сині смуги дощу. Але й вони трималися недовго — просвічували, рідшали й зникали, щоб десь в іншому місці знову опуститися й так само швидко розтанути…