В ранніх, майже автобіографічних замальовках проступають майбутні теми й типажі Андрєєва, а бідність і побут Орловської Пушкарської слободи передані з майже відчутною переконливістю.
Леонід Андрєєв (1871–1919) відомий як автор «Баргамота і Гараськи», «Іуди Іскаріота», «Червоної сміхоти», «Життя Василя Фівейського» та ще десятка повістей, оповідань і п’єс. Але це лише верхівка айсберга — мала частина його літературної спадщини. У томі, укладеному Романом Сенчиним, зібрані ранні, маловідомі оповідання Андрєєва, які він сам не включав у перевидання, але бережно зберігав у своєму архіві.
«У цій книзі можна побачити майбутнього знаменитого письменника, який уже відчув свої теми, намацав свій стиль, свої типажі, але ще не навчився писати правильно — і тому в багатьох оповіданнях чимало дорогоцінного сміття.
Багато текстів гранично автобіографічні, написані майже з натури. Юнацьке кохання, бідність, пияцтво, гімназисти, студенти, мешканці Орловської Пушкарської слободи — герої справді живі, чутна їхня мова. «Я зовсім не можу вигадувати», — нарікав молодий Андрєєв. Пізніше він навчився, але це вже зовсім інша історія…» (Роман Сенчин).