Побачимося в темряві

Туди не треба йти.

Бражин підійшов до чорної ополонки, що псувала бездоганно білу поверхню озера, і ще встиг здивуватися тому, що лід, такий тоненький, легко витримує вагу людини. Лід не тріснув навіть тоді, коли Бражин став навколішки перед ополонкою.

Туди не треба дивитися.

Але Бражин уже зазирнув у безодню — і побачив те, що мав побачити. Жіноче тіло. Здавалося, жінка парила в безповітряному просторі, а не у воді.

І вона була мертва.

Задушена — про це свідчила странгуляційна борозна на шиї. Бражин був упевнений: убивство сталося не тут, що з жертвами він розправляється в іншому місці. Там, де ніхто не може завадити. Вбивця нікуди не поспішає й гранично обережний. Тож кінця не знайдеш. Принаймні Бражин не наблизився до розгадки ані на йоту, а час рухається невблаганно.

Жінка в озері — п’ята за рахунком.