Уроки французької

«Уроки французької» — одне з найкращих творів Валентина Распутіна. Головна героїня оповідання — молода вчителька французької мови — лише їй відкривається, як нелегко живеться її талановитому, але напівголодному учневі.

Спробувавши всі відкриті способи допомогти йому, вона наважиться, за словами директора школи, на «злочин» — відважиться грати з хлопчиком у «стіночку» (пристінок) на гроші. Чим це обернулося для самої вчительки? Як оцінив мотиви її вчинків сам той хлопчик? Про це через багато років згадує герой, який пережив чимало і поступово, для себе самого, усвідомив зміст цих «уроків» — уроків людяності, доброти й співчуття.

Дивно: чому ми щоразу відчуваємо провину перед учителями так само, як і перед батьками? І не за те, що було в школі — ні. А за те, що сталося з нами після.

«Я пішов у п’ятий клас у сорок восьмому році. Правильніше сказати, поїхав: у нашому селі була лише початкова школа, тому щоб учитися далі, мені доводилося споряджатися з дому за п’ятдесят кілометрів у райцентр. Тиждень тому туди їздила мати: домовилася зі своєю знайомою, що я житиму в неї, а в останній день серпня дядько Ваня, шофер єдиного в колгоспі півтитонника, висадив мене на вулиці Подкамінній, де мені доводилося жити, допоміг занести в дім вузол із постіллю, підбадьорливо поплескав на прощання по плечу й поїхав. Так, у одинадцять років, почалося моє самостійне життя…»