Укрощення норовливої в селі

— Ти трохи збилася з дороги, золото.
Матвій наступає на мене, лякаючи напором — але не так сильно, як ліс навколо.
— Тут не дивляться на те, скільки в тебе бабла на картці. Тут такса інша.
— Яка такса? Що ти несеш? Я заблукала, — стараюся говорити спокійно.
— Тоді ти маєш дякувати мені й радіти, що я теж вирішив піти по ягоди.
Його губи торкає усмішка.
— Як цікаво, — постукую себе по підборіддю. — А кілька днів тому ти називав мене мажоркою й казав, що нічого потворнішого не зустрічав. Виходить, тепер я маю дякувати тобі?
— Так, і бажано на колінах…
Папа відправив мене в село до тітки, сподіваючись, що я повернуся звідти іншою людиною. Заблокував мої картки, рахунки. Навіть мою малечу відправив на штрафстоянку. Але нічого, я зроблю так, що вони пошкодують, що відправили мене сюди. Я, Злата Березіна, і мене не налякають ні ті трактористи-комбайнери! І не спокуслять! І було б на що дивитися! Хоча, певно, є…