У війни не жіноче обличчя

У найстрашнішій війні ХХ століття жінці довелося стати солдатом. Вона не лише рятувала, перев’язувала поранених, а й стріляла з «снайперки», бомбила, підривала мости, ходила в розвідку, брала «язика». Жінка вбивала.

Вона вбивала ворога, який обрушився з небаченою жорстокістю на її землю, на її дім, на її дітей. «Це не жіноча доля — вбивати», — скаже одна з героїнь, вмістивши тут весь жах і всю жорстоку необхідність того, що трапилося. Інша розпишеться на стінах поваленого рейхстагу: «Я, Софія Кунцевич, прийшла в Берлін, щоб убити війну». То була найбільша жертва, яку вони принесли на вівтар Перемоги. І безсмертний подвиг, всю глибину якого ми з роками мирного життя пізнаємо".