Тут ліжко жорстко стелеться, тут нема живого шуму, у в’язниці не можна хворіти й чекати, але можна жити й думати. З роками життя піде ладніше, і все, звісно, забудеться, але скрип ключа в замковій щілині в мені залишиться назавжди. «Тюремні гарики» — вірші гіркі, але водночас дивовижно світлі: це вірші, пронизані бажанням залишитися Людиною в страшному викривленому табірному побуті, вірші про виживання, страх і любов. «Тюремні гарики» читає сам автор, чергуючи їх із розповідями—спогадами про тюрму.