Ти тільки моя

— З вами все гаразд? — з занепокоєнням намагаюся впіймати розфокусований погляд свого начальника.
— Д-да… — хрипко видихає він і якось дивно дивиться. — Тепер усе буде добре.
— Ви впевнені? — недовірливо хмурюся я. — Скільки пальців?
— Два, — а сам точнісінько не на пальці пялиться, а кудись нижче.
І очі… ніби п’яні.
Що з ним?
Схоже, сильно головою вдарився.
— Гаразд, — намагаюся заспокоїтися й заспокоїти його. — Якщо нічого не болить, спробуємо встати?
Тут Кошмарыч швидко облизує губи й прошепочує пронизливим до тремтіння голосом:
— Я вже…

Нерозуміючe таращу на нього. Минає секунд п’ять і на мене, нарешті, з’ясовується, куди він так зачаровано дивиться.