Ти моя, Пушинко!

Данило Чернишов — гидкий і цинічний тип, від якого я хотіла б триматися подалі. Уникнути й сховатися, аби тільки не бачити його самовпевнену ухмылку.

Але як улизнути, якщо в чоловіка чітко поставлена мета — завоювати Уляну будь-якою ціною? Я намагалася…

Він був всюди: у моїх прямих ефірах, на онлайн-заняттях, у кафе, на вулиці, навіть у снах приходив, зараза! Данила виявилося надто багато, щоб чинити опір очевидному потягу.

— Пушинко, ти — моя, запам’ятай ці слова. Вивчи напам’ять і вигори собі в душі, — кинув ніби між іншим, зухвало усміхаючись.

Одного чудового дня я здалася. Не підозрюючи, якою катастрофою обернеться моя капітуляція…