— А чому її сьогодні немає? — Нона трохи інша. — Яка? — Звичайна дівчинка, — Ян усміхається. — їй тут буде некомфортно. — Ти зв’язався з невдахою? — здивування й глузування. — Макс… — Та я не засуджую, сам таких люблю, коли від моделей і «упакованих» дівчат починає нудити, — сміється його друг. — А невдахи голодні до всього. Квіти, дрібничка й ніжки розсуваються легко. До того ж часто вони ще свіженькі й неопитні.
Тож розумію, бро.
Я стискаю зубами кулак, бо ридання ось-ось розірвуть груди від образи, й тікаю геть, поки мене не помітили. Для мене Ян став всім, а виходить, що я — просто невдаха, яка розсунула ноги за квіточки.