Квіти для першого побачення

«Опя-а-ать!!!» — розлючено вигукнула Алєна й кинула в стіну кухні пакетом із нарізним батоном.

— «Паразитка!!! Ну, почекай, Зінко!!! Ти ще пошкодуєш...

Останні слова розлючена молода жінка вигукувала вже на сходовому майданчику. Вона злетіла нагору на верхній поверх стрімко, мов пташка, і почала дзвонити у квартиру, що була прямо над її власною. Через пару хвилин двері прочинилися — і перед Алєною опинився незнайомий чоловік у синіх, надто блискучих спортивних штанах, що одразу й безповоротно видав їхнє ринкове походження, та в чорній майці — теж, без сумніву, «паленої».

— Де Зінка?!! — гаркнула Алєна, не дочекавшись відповіді, відсунулась від Чорної Майки, вбігла в квартиру й ошелешено зупинилася на порозі кімнати. Кімната Зінки зовсім не була схожа на кімнату Зінки. Якби квартира Короєдової не була на останньому поверсі, Алєна навіть вирішила б, що через гнів, осліпнувши, випадково піднялася ще на один.

Вона повернулася до Чорної Майки і, зовсім невідомо навіщо, все-таки запитала:

— Це... хіба... не сто п’ятдесят шоста квартира?

— Сто п’ятдесят шоста… — розгублено запевнив її Чорний Майка.

— Та?! — здивувалася Алєна. Ще раз уважно оглянула порожні секції незнайомої «стінки», без жодної системи розкидані на підлозі об’ємні тюки з речами, і запитала — хоча вже розуміла, що підла Зінка серед цих тюків не знайдеться. — А де Зінаїда Михайлівна? Ну… яка… Короєдова...

— Зінаїда Михайлівна… знаєте, вона переїхала… Ми обмінялися квартирами…

— Обмінялися квартирами, — повторила Алєна. — Ага... Тобто, Зінки нема…