Історія останнього вихованця, чотирирічного «покидька», який потрапив на територію милосердя «Любутка», створену в 1990-х роках Єленою Арманд. Це її історія боротьби за те, щоб у сімдесят років оформити опіку над хлопчиком-сиротою за живих батьків; історія подолання проблем, які здавалося б неможливо й незбагненно важко подолати—тих, що стають на шляху добра.
Єлена Давидівна Арманд (1935–2015) — за освітою геолог; дисидентка старого гарту; вальдорфська педагогиня; авторка кількох книг.
Серцероздираюча книга! Фантастична жінка Єлена Арманд! Добра, сильна і великодушна! Неймовірними зусиллями розшукала хлопчика, двічі покинутого матір’ю, виснаженого й побитого так, що одяг не можна було відділити від тіла через спечену від крові корку. Столь же неймовірними зусиллями у свої 70 років взяла його під опіку, вирощувала на крихітну пенсію та нерегулярні пожертви. Часто жила з ним без електрики й водопроводу… І при цьому не втрачала переконання, що будь-яка людина має право на гідне життя, не замислювалася над тим, яка в нього спадковість і яким він виросте. Результат виявився гіршим за задум. Гриша краде, обманює, майже не вчиться, не ночує вдома… Але Єлена Арманд безмежно любить і прощає його і — найголовніше — продовжує бачити те, чого інші не бачать, і вірити в те, у що не вірять інші, — Гриша кращий, глибший, розумніший, ніж його вчинки. «Гриша — особливий хлопчик. Він не визнає законів Бога, Природи й людей. У його житті не беруть участі відстань і час: немає ритму, немає обов’язковості. Немає причин і наслідків». Ось така висока трагедія…
Книга написана з вражаючою чесністю й мужністю. Такі книги очищають душу. Рекомендую читати небайдужим людям.