Цитадель

25 год. 48 хв.

Мова російська

Опис

«Цитадель» — найсвоєрідніший і, можливо, найгеніальніший твір Екзюпері. Книга, в якій по-новому заграли грані таланту цього письменника. Книга, у якій химерно переплелися мотиви причин і військової прози, мемуари та літературні легенди, роздуми про сенс життя і духовні пошуки великого француза.

…Бо надто часто я бачив жалість, яка помиляється, але нас поставили над людьми. Ми не маємо права витрачати себе на те, що можна знехтувати. Ми повинні заглядати в глибину людського серця. Я відмовляю співчуттю ранам, виставленим напоказ — вони торкаються сердець жінок — відмовляю вмираючим і мертвим. І знаю чому.

Були часи в моїй юності, коли, бачачи гнійні виразки жебраків, я їх жаліїв, наймав їм цілителів, купував притирки й мазі. Каравани везли до мене золотий бальзам із далеких островів.

А потім я побачив, що жебраки розковирюють свої болячки, змочують їх жижою з гною — так садівник унавожнює землю, вимолюючи у неї багряний цвіт — і зрозумів: сморід і смердючість — скарб прохачів. Жебраки пишалися одна перед одною своїми виразками, вихвалялися виторгом, і той, хто отримував більше за інших, підносився у власних очах, відчуваючи себе верховним жерцем при найпрекраснішому з ідолів. Та лише з марнославства жебраки приходили до мого цілителя, передчуваючи, як він буде вражений багатством їхніх смердючих виразок. Захищаючи своє місце під сонцем, вони трясли своїми виразкованими обрубками, турботу про себе вважали почестями, припарки — поклонінням. Але одужавши, відчували себе непотрібними, не живлячи собою хворобу, — безкорисними. І з усіх сил прагнули повернути собі свої виразки. І знову, сочачись гноєм, самовдоволені й нікчемні, вони шикувалися з мисками вздовж караванних доріг, оббираючи мандрівників во ім’я свого сморідного бога.Зміст:

Цитадель

Маленький принц як цитадель духу - к.філ.н. Губман Борис