Я зробила помилку, коли почала зустрічатися з Дереком. І ще одну — коли дозволила йому переконати мене, що все, що відбувається між нами, є нормальним. І я продовжую помилятися. Доказ я знову бачу в дзеркалі: губи розбиті, на шиї синці, в очах порожнеча. Уже рік я не можу вибратися з задушливої павутини наших стосунків. Він то замовляє мені їжу з мого улюбленого ресторану, то змушує стояти на ґанку під крижаним дощем, зачинивши двері на ключ. З ним я ніколи не знаю, що станеться в наступну хвилину: наче йду мінним полем або гнилим мостом. Наче граю в російську рулетку. Наче п’ю вітаміни з флакончика, у якому одна з капсул — ціанід. Але є хтось, хто повертає мені відчуття рівноваги: кур’єр, який привозить нам їжу. Він випадкова людина, про яку я майже нічого не знаю. Іноді ми розмовляємо на порозі. Учора він поцікавився, чи зі мною все гаразд, і це потрясло мене до глибини душі. Якщо Дерек — чистий ціанід, то раптом є й людина-протиотрута?