Церковна історія

Євсевій Кесарійський (Памфіл) (бл. 260–339). Євсевій народився в Палестині, отримав освіту в училищах Єрусалима й Антіохії. Вивчав праці Платона, Філона Александрійського; особливо вплинуло на нього вчення Оригена. Прізвисько «Памфіл», точніше «Памфілії» він отримав через дружбу з певним пресвітером Памфілом, але згодом це прізвисько стало сприйматися як його власне друге ім’я.

Під час гонінь Діоклетіана він був одним із керівників кесарійського огласительного училища, йому вдалося врятувати його бібліотеку й навіть збагатити її новими рукописами. Коли почалися суперечки про природу Христа, він швидше з особистих, а не богословських причин виступив на підтримку Арія.
На Першому Вселенському Соборі він виступив, запропонувавши як примирливу формулу використання хрещального Символу віри. Ця ініціатива була прийнята, але сам символ доповнили терміном «єдиносущний». Євсевій погодився з цим «для миру в церкві», але до кінця своїх днів схилявся до напіваріанства, клопочучи перед імператором Костянтином за своїх однодумців.

Попри спірність його догматичних поглядів, Євсевій Кесарійський по праву вважається батьком церковної історії. Найвідоміший його твір присвячений історії християнства до 324 року із застосуванням як церковних, так і державних архівів. Також до нього прилягає відома панегірика «Життя Костянтина», а також невеликі праці про історію мучеників.

Йому належать і богословські праці: «Приготування до Євангелія», «Доказ на користь Євангелія», «Проти Єерокла», «Витяги з пророків про Христа», «Богоявлення», «Дві книги проти Маркелла», «Три книги про церковне богослов’я» та інші.