«— Я багато терпіло й багато прощала. Коли ти намагалася задушити мене подушкою, я посміялася.
— Та, що ти, вона просто випадково впала на тебе!
— Так. А зверху впала ти й щільно притиснула її до мого обличчя!
— Я перевіряла, наскільки вона пружна — і все!
— Зі мною ти можеш дозволити собі багато. Але як ти могла побити леді Джейн клюшкою на очах усього двору?!
— Ти погано пояснила мені правила гри! — я вибухнула.
— Ти сам же сказав: бити треба сильно й точно!
— Бити по м’ячу, Анно! — він закрив очі й різко перейшов на шепіт.
— У неї в руках був м’яч, я намагалася його вибити, — розвела руками я. Імператор закрив очі й, здавалося, ось-ось заплаче. Тільки ж не скажеш цьому високородному дуболому, що його колишня наречена обіцяла підсипати мені отруту в їжу, а я пояснила їй, що це нерозсудливе й незріле рішення…»