Мабуть, найвідоміша історія кохання після «Ромео і Джульєтти». Всесвітньо відомий лицарський «Роман про Тристана й Ізольду» здобув популярність у стилізованому переказі французького письменника Жозефа Бедьє (1864–1938).
Роман про Тристана й Ізольду бере початок у давній кельтській легенді з знаменитого Циклу про короля Артура. Легенда розповідає про кохання лицаря Тристана та дружини корнуельського короля прекрасної Ізольди.
Щоб привезти наречену своєму королю, молодий лицар Тристан вирушає в чужу країну. Він закоханий у свою майбутню королеву, а вона — в нього, але обидва мають пожертвувати почуттями заради обов’язку. Та випадково випитий любовний напій породжує в душі Тристана й Ізольди пристрасть — нерозсудливу й безмежну. Герої розуміють незаконність і безвихідність свого кохання. Їхня доля — вічне повернення одне до одного, з’єднавшись назавжди в смерті. Із могил закоханих виростають виноградна лоза й рожевий кущ, які вічно цвітуть, обійнявшись.
Нерозв’язний конфлікт між почуттям і обов’язком, вірність і підступність, фатальна випадковість, що приводить до трагічного фіналу, — усе це змушує серце битись так, ніби ми чуємо цю сумну історію вперше. Цей сюжет протягом століть надихав поетів і музикантів, серед яких і безвісні ченці та трувери, і такі майстри, як Вальтер Скотт, Джеймс Джойс, Ріхард Вагнер.