Щоб відбути від настирливих приятелів-студентів, які щиро хотіли підбадьорити його перед небезпечною операцією, він буркнув: «Знайдіть мені лісову відьму!» А ці базіки — взяли й привели мене, перелякану, скуйовджену, з торбою, повною трав. Він дивився на мене й думав: «Зараз вони підуть. Я поговорю з нею, заспокою й скажу відвезти її додому». А я дивилася, як примарні трави обплітають його ноги, й розуміла, що в цьому будинку мені все ж доведеться затриматися.