Час у цьому романі про мандрівника, якого в дорозі з Москви до Копенгагена накриває вулканічна хмара, рухається настільки хаотично, що простір починає розпадатися на складові, захоплюючи героя в різні виміри власного «я». У якому з цих вимірів справжнє «я», яке з багатьох «я» зрештою дістанеться мети й що взагалі є метою нашої мандрівки крізь простір і час — вирішувати читачеві. Та попередити його слід лише про одне: необхідність бути дуже уважним до слів — у новому романі Євгена Клюєва вони мають надто мало спільного з дійсністю.