Не біда, якщо ви не читали оповідання американського письменника О. Генрі «Вождь червонокожих» — веселе оповідання про двох шахраїв, які в багатія викрали рудого неспокійного хлопця, його сина, і що з цього вийшло. Не біда тому, що ви обов’язково прочитаєте це оповідання — і вам захочеться прочитати ще одне й ще, і рано чи пізно ви неодмінно дізнаєтеся про цього чудового письменника. І неодмінно уявите його едаким безтурботним, усміхненим джентльменом, який сидить у затишній кімнаті в колі друзів і розповідає свої кумедні історії. І, звісно, помилитеся, уявляючи його таким.
О. Генрі не любив називати своє справжнє ім’я. Він уникав фоторепортерів і майже не зустрічався з колегами по перу. Про себе він розповідав скупо й неохоче. Коли він помер, біографам довелося збирати історію його життя по крупинках. По крупинках довелося складати цю книгу і авторові. У своїй роботі він користувався спогадами редактора й друга письменника Роберта Девіса, спогадами Селлі Коулман, його дружини, та мемуарами Елджі Дженнінгса, колишнього грабіжника поїздів, який за волею долі опинився найближчою людиною для О. Генрі.
Отже, про те, хто ховався під псевдонімом О. Генрі, про його нелегке життя й такий само нелегкий літературний труд, про Америку 1880-х років і про дружбу двох людей, які стали жертвами несправедливості, розповідає ця книга.