База, куди ми летимо, знаходиться посеред океану, тож подорож буде довгою. Я тримаю Кіру за руку й притискаюся до Дмитра. У голові в мене суцільна плутанина. Мене то охоплює радісне очікування початку нового життя й надія на повернення нормального суспільства, то, буквально за секунду, уяву малюють усілякі жахи, що чекатимуть нас на базі, і мені хочеться, щоб вертоліт розбився й усе скінчилося. Майбутнє вселяє мені надію, але водночас безкінечно лякає.