У «Терезі Ракен» автор ставить перед собою завдання показати не характери, а темпераменти. У цьому весь сенс книги. Він зупиняється на індивідуумах, які цілком підвладні своїм бажанням і голосу крові, позбавлені здатності проявляти свою волю, і кожен їхній вчинок зумовлений фатальною владою їхньої плоті. Тереза й Лоран — тварини в подобі людини, от і все.
Еміль Золя намагався крок за кроком простежити в цих тваринах глухий вплив пристрасті, владу інстинкту й розлад мислення, спричинений нервовим потрясінням. Любов двох героїв — це лише задоволення потреби; убивства, які вони чинять, — наслідок їхнього перелюбства, наслідок, до якого вони приходять, як вовки приходять до необхідності знищення ягнят.