Розгорнуте дослідження ключових ліній постпостмодерну та зручний вхід у строкатий ландшафт філософії сьогодення.
…а потім один за одним вони пішли: Барт, Фуко, потім Делез. У сутінковій порожнечі, що залишилася після цих інтелектуальних титанів, стало ясно: філософський постмодерн зайшов у глухий кут — як змія, що замкнулася на власному хвості, самопереварювання модерну, його жива мертвечина. Що залишалося далі? Зробити крок у невідомий, неосвітлений простір думки. Так теорії потемніли. Тварини й мікроби, гриби й бактерії, непрохідний космос і глибини океану, холодні алгоритми кіберкультури, нелюдське, постлюдське і навіть антилюдське — ось їхні нові території. Там, по той бік останньої смуги світла, яку ще втримувало згасаюче Просвітництво, шарудять тривожні тіні гегелівської «ночі світу»: тут Лавкрафт наче дивиться Кроненберга, а радикальні нігілісти — фон Трієра; тут спекулятивні реалісти читають Філіпа Діка й приміряють ожилі костюми Мартена Маржела; екологічні активісти вдивляються в «Чорне дзеркало» та «Чужого»; кіберпанки прислухаються до оглушливої тиші Джона Кейджа; а «темні» делезіанці — до шумових пластів Einstürzende Neubauten і мізантропічного крику блек-металу. Бруно Латур і Донна Харауей, Квентін Мейясу й Грем Гарман, Нік Ленд і Реза Негарестані — серед багатьох інших — вирушають у мандрівку лабіринтами (катакомбами) сучасного постлюдського мислення. Ми підемо за ними, щоб з’ясувати: чи є в темряві хоч щось — і якщо так, то що саме.