— Не сперечайся. Я все вирішив. Марк буде супроводжувати тебе всюди. Точка. Захочеш повипендрюватися — застосує силу. Навіть наручники, якщо буде потрібно. Ясно сказав?
— Зараз їду на похорон найкращої подруги, і сторожові пси мені не потрібні!
— Вероніко, він їде з тобою! Точка.
— У такому вигляді?
— Не хвилюйтеся, Вероніка Валеріївна! — голос тихий, і від нього всередині починає все вібрувати.
— Я переодягнуся.
Мені здається, чи він треба мною сміється? Хоча, можливо, шрам надає його обличчю такого злегка глузливого виразу.
— Морду теж переодягнеш? — пирхаю я, розвертаюся й мчу до себе в кімнату.