З першим завданням лейтенант Дрего прибуває до віддаленої фортеці, оточеної з одного боку пісками, а з другого — неприступним гірським хребтом. Завдання гарнізону — відбити можливу атаку грізного супротивника, що десь ховається в пустелі. Деякі офіцери досі чекають нападу, інші вже просто не вірять, що це колись станеться…
Роман написаний у стилі кафкіанських традицій — на методі нескінченного відтермінування, який часто використовували елеати й Кафка. Але якщо атмосфера романів Кафки сіра, гнітюча беззмістовністю й буденністю, що віддає бюрократією та нудьгою, то в «Татарській пустелі» в усьому відчувається передчуття — але це передчуття гігантської битви, що лякає і водночас довгоочікувана. На своїх сторінках Діно Буццаті повертає роман до його давнього джерела — епосу. Пустеля тут і реальність, і символ. Вона безмежна, і герой чекає на орду, безліч якої така, як пісок.