Татарин

Хто ви такі? Я тремчу від страху, боячись навіть підняти очі на головорізів. Тебе це не має хвилювати, Софіє, — відповідає найголовніший із них і найстрашніший.

Великий, як шафа, коротко стрижений чоловік підходить ближче і шумно вдихає запах мого волосся біля шиї, як звір нюхає свою самку. Відпустіть мене! Будь ласка! Я вже починаю скиглити жалісніше й жалісніше, але в цих бандитів жалості немає. Папа заплатить вам, скільки скажете.

Звісно ж, заплатить, — запевняє мене громила, провівши пальцем по моїй нижній губі. Але спочатку нехай подивиться, як його донечка розплачується за його гріхи! Ти мені подобаєшся, крихітко! Я не мучитиму тебе довго і вб’ю швидко, обіцяю. Хочеш пожити довше? Будь слухняною дівчинкою!

Мене викрали якісь відморозки прямо біля університету, де я вчуся. Я не розумію, що їм від мене потрібно, але знаю, що мій тато в чомусь провинився перед головним бандитом на прізвисько Татарин.

Спасіння мені чекати ні звідки, як і пощади.