— Де моя дочка? — я хапаю медсестру за рукав.
— Обережно, крапельниця! Вам не можна рухатися, — лементує літня жінка.
— Я спитала, де моя дочка?! — хриплю, знову намагаючись підвестися.
— Про яку дочку ви говорите? У вас немає дітей, наскільки мені відомо зі слів вашого чоловіка.
— Ні? Ви з глузду з’їхали?! Дівчинка. У мене дівчинка. Сім років. Її звати Тася. Світленьке волоссячко, карі очі… — голос тремтить і рветься.
— Де моя дочка? Що з нею?!
*** Одразу вся моє життя перевертається з ніг на голову. Мені навіюють, що в мене ніколи не було дітей, а чужа квартира — «це наша». Від чоловіка дедалі частіше тягне парфумами іншої жінки, а в сні до мене приходить маленька кароока дівчинка зі світлим волоссям, називає мамою й просить забрати її…