Танкові аси Сталіна

Радянські танкісти змусили поважати себе навіть найкращих асів Панцерваффе — нехотя, крізь зуби, але визнавали «фантастичний бойовий дух росіян: деякі танки втрачають хід після 5–6 прямих попадань, але їхні екіпажі не здаються й продовжують вести вогонь. Російські танкісти б’ються до останнього снаряда й патрона…».

Але от співвідношення втрат бронетехніки на радянсько-німецькому фронті було 5 до 1 не на нашу користь — втім, і в англійців з американцями було анітрохи не краще: жоден з союзників у антигітлерівській коаліції навіть не наблизився до заоблачних переможних рахунків Панцерваффе. Чому результати радянських танкових асів були набагато нижчі за німецькі? Чи винен недостатній рівень бойової підготовки? Недосконалість приладів спостереження, прицілів і засобів зв’язку? Відставання вітчизняного танкобудування, яке з 1942 року втратило колишню перевагу над противником? Порочний гасло: «Танки з танками не воюють»? Або принципово інший підхід до бойового застосування бронетехніки, коли робили ставку не на індивідуальні перемоги, а на загальний результат?

І чия тактика врешті виявилася ефективнішою? Адже це не гітлерівські «тигри» й «пантера» стріляли по Кремлю — це наші ІСи та «тридцятьчетвірки» прямим наведенням громили Рейхстаг!..

Відповідаючи на найскладніші й найсуперечливіші питання, ця книга відновлює історичну справедливість щодо танкових асів Сталіна. Якщо ви хочете знати, як наші герої-танкісти билися, гинули й перемагали — читайте цю книгу, присвячену світлій пам’яті всіх тих, «хто згорів живцем у танках».