Сам жанр твору не може претендувати на масштабність, подібну до творів Михайла Шолохова, Константина Симонова, Михайла Алексєєва, Александра Бека, Василя Бикова. Та й автор не ставить перед собою такого завдання, розуміючи, як це знає будь-який митець, що, наприклад, лише одне віршування Михайла Ісаковського «Ворогам спалили рідну хату» переверне й зачерствілу душу, наповнить серце світовою трагедією, що пройшла крізь серце рядового бійця й усього народу.
Кожному дорослому чоловікові, який куштував з армійського котла, достеменно відомо: жодне, хай навіть найменш-значне, наступ не починається без розвідки. Розвідка буває різною: полкова, дивізійна, фронтова, з переходом лінії фронту та радіоперехопленням, але найстрашніша — розвідка боєм. І письменник, якого в минулому справедливо називали інженером людських душ, насамперед цікавиться станом тієї самої душі, захованої під шинельним сукном.
Повість Сергія Ніколаєва «Там, під чужим небом…» вступає в полеміку з фальсифікаторами героїчних боїв Червоної армії у роки Великої Вітчизняної війни, хоча її герої не чинять нічого надприродного — вони постають перед нами звичайними робітниками війни. Але саме ці люди зламали хребет сильному й підступному ворогові. І тепер вони прийшли визволяти від фашистської нечисті інші землі — у цьому разі Східну Пруссію — під командуванням легендарного маршала Константина Рокосовського.