Таємні хроніки герцога Е

Ну як я примудрилася? Спершу потрапила в чужий світ, врятувала від убивці хлопчину, який виявився опальним принцом. Потім на три роки застрягла в монастирі, щоб «повернути пам’ять», яку й не втрачала. А тепер волочуся за армією, прикинувшись монахом, що пише літописи.

Було б краще, якби я не рятувала того хлопця, через якого мені влаштували таке веселе життя: за спиною — розлючений наречений, від якого я ховаюся; попереду на коні — бравий полководець, мрія будь-якої дівчини на виданні. І як бути? Продовжувати шукати дорогу додому чи… потонути в очах іронічного герцога Е?