- Прокинься, курко. Ти досі не зрозуміла? Степа жив зі мною. У нас двоє дітей. Він не розлучався з тобою з жалю. Тримав тебе тут, як найману працівницю. Але за заповітом усе дістанеться його справжній родині. І дім, і галерея, і гроші, і картини. Тобі ясно, дурепо?
— Наташ, ти здорова?
Я не вірила жодному її слову. Яка родина? Які діти? Який це мар?..
— Я здорова, а ти подумай, де ти працюватимеш. Я тебе тут не збираюся терпіти за такі гроші. Я не Степа. У мене немає такого великого й доброго серця.
Наташа кинула мені на стіл аркуш.
— Ось, власноруч. Побачимось на оголошенні заповіту. Хоча,— вона скривила губи,— може тебе туди й не покличуть. Не здивуюся, якщо він тобі й копійки не лишив.