Високий брюнет на сріблястій «ауді». Сірі очі, що їх перекриває вічний дим, який тягнеться з його рота. Чи може така людина зіпсувати моє й так не надто легке життя?
Не хотілося дивитися на зображення. Все моє усвідомлення чинило опір. Рука детектива пересувала по гладкій металевій поверхні столу фотографії все ближче й ближе. «Чорт! Ні, хай би не Аліса! Господи, будь ласка», летіло в голові під удари серця, що прискорювалися, коли на мене втупилися ті скляні очі мертвих молодих дівчат.