— Забирайся геть. Негайно. І щоб ти не наближався(лася) до моєї родини — зрозуміло? Якщо дізнаюся — пожалкуєш. Не хочу більше тебе бачити. Ніде. Ніколи.
— Це моя країна й моє місто. Не хочеш зустрічатися зі мною — сам провалюй у свій аул, горець. Захочу — завтра вся столиця буде заклеєна моїми плакатами. Ще хтось має осліпнути!
— Що ти зараз сказала?
— Те, що ти почув, Тагір. Я тебе не боюся. Я тебе ненавиджу. Для мене ти пусте місце.
Я пішла — з піднятою головою, відкинула волосся назад. Пішла, забравши із собою секрет, який він не мав дізнатися.
Я народила близнюків — сина й доньку, але хлопчик помер у пологовому. Я ледве пережила цю страшну втрату й трималася лише заради своєї дівчинки. Я й уявити не могла, що одного разу мені доведеться знову зіткнутися з її батьком — і дізнатися правду, від якої стає по-справжньому страшно.
— Мій Адам… твій син.