Син людський

У бідному великоросійському селищі жив літній священник — отець Іван Бог оявленський, уже шістдесятирічний. Ніхто не зміг би толком розповісти, з чого почалася його доля, яким було його дитинство й юність: він сам за давністю років майже все стер із пам’яті, а дружина, діти, рідні й знайомі цього просто не знали. Тож складалося враження, ніби в його життя зовсім не було початку — і, можливо, не буде кінця. Його існування нагадувало довгий коридор із багатьма наглухо зачиненими дверима: попереду щось відчинялося, а позаду — щось грюкало й назавжди тонуло в тиші…