Син людський

У одному великоруському, не надто заможному селі жив старенький шестидесятирічний священик на ім’я отець Іван Богоявленський. Про те, як почалося його життя, про роки його дитинства й юності не зміг би розповісти ніхто: він сам, через давність літ, усе вже перезабув, а дружина й діти, родичі та знайомі просто нічого не знали. І виходило так, ніби в життя його зовсім не було початку — як, імовірно, не буде й кінця. Його життя було схоже на коридор — довгий коридор, у якому багато глухих дверей: попереду щось відчиняється, а позаду щось зачиняється й хоронить у тиші…