Свої собаки гризуться, чужа не приставай

Бальзамінова (одна, сидить із панчохою в руках). У Міші, мабуть, знову якісь плани в голові. Вибіжить із присутності, швидко пообідає — та й зникне на цілий день. Десь він, бідолаха, блукає? Мабуть, далеко-далеко кудись ходить!

Завжди прийде такий змучений, утомлений, і обличчя-то на ньому нема, і він нічого не їсть — лише всі зітхає. Мабуть, у Рогожську бігає; а може й у Лефортово! Все збагатіти хоче, бідний.

Ну, що ж, хай бігає; кажуть, це ще й добре. Тепер літо, особливо справ у нього немає; все ж краще, щоб на повітрі бігав, ніж у кімнаті сидів; та й користь може статися. Лише я все щось за нього боюся; мені не віриться, щоб він уже знайшов собі дуже багату наречену. А скільки він старається! Навіть дивно це бачити. Та за його старанням йому б давно треба було пристосувати собі мільйонщицю.

Напевно, щастя немає! Без щастя, скільки вже не старайся, нічого не виходить. Кажуть, і гриби шукати — треба щастя; а вже наречену й поготів. От був же випадок у Нічкіних; а через що розійшлися? Так, із дрібниць. Треба ж було цій халепі приїхати! І як на біду його принесло в такий час! Якби не він, ми б зараз жили, як сир у маслі. Є ж такі злі люди на світі! Ну, що йому потрібно було? Собі він жодної користі не зробив — лише Мішу мого образив.