Роман «Свіжа традиція» — із тих книг, яким пророкували публікацію лише «через двісті-тридцять років». На цьому паралелі з «Життям і долею» Василя Гроссмана не закінчуються: різниця в один рік — те саме «Новий світ», той самий Твардовський, той самий сейф… Епопею Гроссмана надрукували за кордоном через 19 років, у Росії — через 27. Роман І. Грекової побачив світ через 33 роки (на батьківщині — через 35), на щастя, за життя автора. У ньому Олена Венцель, російська жінка з німецьким прізвищем, торкнулася неможливого для свого часу, непроникного для вимови: сталінського антисемітизму. Але справа в неї не в ідеологічності й не в політиці. Письменниця забила на сполох, як забиває тривогу кожна порядна людина, коли перед її очима без причини гинуть гідні люди. Це бiда й біль не лише для них, а й для того народу, який таке допустив. І саме російська людина в романі перераховує основні риси єврейського народу: «Вікові-то переслідування дарма не минули — вони викували і характер, і волю, і згуртованість. Любов до дітей. Любов до родичів… і мудрість <…> така гірка, спокійна… з гумором».