Сутінки

Дім старого, мов корабель, пливе по каламутних хвилях житейського моря; він наповнений самотністю, снами та спогадами. промінь пам’яті постарілого господаря висвічує яскраві епізоди минулого, грає таємничими вітражами порожнього храму колись живої, а з часом дедалі мертвіючої душі. Ослаблий промінь люто метається в пошуках головного сенсу прожитого життя.

Поступово перед тихою й покірною душею відкривається причетність до чогось незмірно більшого, ніж те, що колись було «я», і, приймаючи в себе світ, старий припадає до спільного потоку умиротворювального благодатного світла…