Сутінки духу

«Тиша. Така тиша, що й цвіркуни завмирають у густій, яскраво‑зеленій траві, а птахи пролітають над парком безшумно, без єдиного крику. Удалині, там, де дерева розходяться, відкривається долина — синя, сизувата, димчаста, легка, наче за нею вже починається край світу. Над долиною — білі хмари; хмари й над парком, і над домом, але небо все одно здається безмежно високим: долина надто глибоко внизу, і погляд іде аж до самого горизонту, до краю світу. Дмитро Васильович Шадров дивився на смугастий маркиз тераси, зібраний складками, на поблідле небо над туманною долиною й над близькими кучерявими, темно‑зеленими деревами парку… »