Доля людини

"Судьба людини" — оповідання радянського російського письменника Михайла Шолохова. Написано в 1956—1957 роках. Перша публікація — газета «Правда», номери за 31 грудня 1956 та 1 січня 1957 року.

З початком Великої Вітчизняної війни шоферу Андрію Соколову доводиться попрощатися з родиною й піти на фронт. Уже в перші місяці війни він отримує поранення й потрапляє до фашистського полону. У полоні він переживає всі тяготи концтабору, завдяки своїй мужності уникає розстрілу й, нарешті, тікає з нього за лінію фронту — до своїх. У короткій фронтовій відпустці на малу батьківщину він дізнається, що його кохана дружина Ірина та обидві дочки загинули під час бомбардування. З рідних у нього лишився тільки молодий син-офіцер. Повернувшись на фронт, Андрій отримує звістку, що його син загинув у останній день війни.

Після війни одинокий Соколов працює на чужині. Там він знайомиться з маленьким хлопчиком Ванею, який залишився сиротою. Його мати померла, а батько зник безвісти. Соколов говорить хлопчикові, що він його батько, і цим дає хлопчикові (і самому собі) надію на нове життя.

Двоє сиріт, дві піщинки, закинуті в чужі краї військовим ураганом небаченої сили… Що чекає їх попереду? І хочеться думати, що ця російська людина, людина незламної волі витримає й біля батькового плеча виростить того, хто, повзрослішавши, зможе все витерпіти, все подолати на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина.

Задум оповідання ґрунтується на реальних подіях. Навесні 1946 року під час полювання Шолохов зустрів людину, яка розповіла йому свою сумну історію. Шолохова захопила ця розповідь, і він вирішив: «Напишу оповідання про це, обов’язково напишу». Через 10 років, перечитуючи оповідання Хемінґвея, Ремарка та інших закордонних письменників, Шолохов за сім днів написав оповідання «Судьба людини».