Ворожнеча двох королівських домів охопила величезний історичний час — від епохи ранніх хрестових походів і розквіту куртуазної культури до заходу класичного Середньовіччя (XII–XV ст.).
У цій історії боротьби було все: палке кохання й ревнощі, сімейні сварки та хитромудрі інтриги, грандіозні для свого часу битви й мирні договори, що, як і в усі часи, були сповнені загрози нової війни. У гербі правителів Франції — лілії, англійських королів — леопарди.
Початковою точкою химерного переплетення історичних доль Франції та Англії стало подія середини XI століття — завоювання англосаксонського королівства північнофранцузьким феодалом, герцогом Нормандським Вільгельмом. Королівство Франція оформлювалося як відносно відокремлена держава до кінця X століття. Усередині нього ще не було політичної й територіальної єдності, хоча на чолі вже стояв король із першої французької династії Капетингів. Найкрупніші феодали — герцоги й графи — поводилися щодо ранніх Капетингів доволі незалежно. Поняття державного кордону зовсім було відсутнє, а право сильного часто вирішувало найважливіші політичні питання. Саме на цьому було засноване зухвале, по суті авантюрне підприємство герцога Нормандського Вільгельма Завойовника, який у 1066 році висадився на південному узбережжі Англії в супроводі порівняно невеликого війська й дивовижно легко здобув перемогу над ополченням розрізнених і більш відсталих англосаксонських королівств. Вільгельм Завойовник став королем Англії, природно зберігаючи під своєю владою герцогство Нормандію в Північній Франції.
Ця подія поклала початок спробам, що тривали кілька століть, нормандської династії англійських королів і їхніх наступників створити й утримувати під своєю владою певне політичне утворення, яке простягалося на Британські острови й територію Франції.