Ще підлітком Елізабет покинула отчий дім і переїхала до своєї далекої родички Козетти, багатої вдови, що жила неподалік від її дому. Козетта, маючи м’який і поступливий характер, любила знайомитися з різними людьми й завжди хотіла, щоб усі вони жили в її великій садибі Ґарт-Менор, яку також називали «Будинок із сходами». Так і було: друзі вдови збиралися разом, приводили своїх друзів — і врешті під дахом Козетти оселилася строката й весела компанія. Але серед них був один чоловік, який прийшов сюди не випадково. У глибині душі він плекав чудовись*ний намір і втілю*вав його чудовиськими засобами. Минуло багато років, але Елізабет ніяк не може забути жах тих днів. Ні, він не зник у минулому — поступово той жах перебрався в її теперішнє…