Ці дві забуті письменницею повісті («Чужі під’їзди» та «Завтра, як звичайно») лежали в коморі, в картонній коробці, як цілком непотрібні речі. Випадково, розбираючи комору, Рубіна натрапила на свою пожовклу книжку ще ташкентського видавництва й прочитала рядки, які не залишили її байдужою…
Прочитавши повість нинішніми очима, у якій так щиро говорилося «Я люблю вас», авторка вирішила видати її саме такою, як вона є — з її наївністю, надмірною запальністю й провінційністю. Адже людині завжди бракує цієї банальної — але такої очікуваної — фрази: «Я люблю вас».